ЖОДНОГО ЗАБРОНЬОВАНОГО МІСЦЯ

Багато років я вірив, що історії служать для пояснення. Потім я відкрив дещо інше: найважливіші історії не пояснюють. Вони впізнають. Вони змушують тебе підвести очі й сказати: «я теж». Ця книга, ці пороги, були написані не для того, щоб викликати захоплення. Захоплення крихке. Воно живе на відстані. Я хотів близькості — а близькість народжується лише тоді, коли людина впізнає частинку себе в історії іншого.

Люди набагато більше схожі, ніж вважають. Слова змінюються, традиції змінюються, але питання залишаються тими самими: страх, любов, відсутність, надія, відповідальність, втрата, пошук сенсу. Тому історія, написана в одному місці, може бути зрозуміла на іншому кінці світу — не тому, що вона розповідає про культуру, а тому, що вона розповідає про людський стан.

Коли я почав складати разом фрагменти свого досвіду, я не уявляв сагу. Я просто намагався зрозуміти, що залишилося після роботи, подорожей, випробувань, зустрінутих людей. Залишилося менше, ніж я думав. І набагато більше, ніж я уявляв — принципи, стосунки, уроки, невидима нитка між здавалося б віддаленими досвідами.

Мене часто питають, яке послання. Правда в тому, що воно не одне — кожен читач увійде через інші двері. Якщо на цих сторінках ви знайшли щось своє, то двері вже відчинені. Вам не треба просити дозволу. Вам не треба нічого доводити. Вам треба лише переступити поріг. Увійдіть, якщо впізнаєте себе.