ДЯКУЮ, СВІТЕ

Я дійшов до кінця цих порогів так само, як дійшов до багатьох місць у своєму житті — не за ідеальною картою, а за ниткою. Коли я починав цей шлях, я не будував сагу. Я просто намагався зрозуміти, чому деякі люди продовжують жити всередині нас, чому певні рани стають уроками, чому час забирає багато чого, але не все.

З роками я зрозумів, що ЛЮДИ, ЯКІ ЗАЛИШИЛИСЯ народжуються не з бренду, компанії чи навіть родини. Вони народжуються з питання: як життя може перетнути епохи, країни, культури й людей, не втративши власної ідентичності? Я не знайшов відповіді в результатах. Я знайшов її у стосунках — бо ніхто не будує себе сам, ніхто не зростає сам, ніхто не рятує себе сам.

Дійшовши сюди, я хочу визнати невидимий натовп за кожним шляхом: мого діда, мого батька, мою матір — за те, що вони передали, не потребуючи пояснювати; жінок, які бачили раніше за мене, що відбувається; колег, клієнтів, незнайомців, які всі, по-різному, навчили мене чогось; країн, які нагадали мені, що світ набагато ширший за наші переконання; і навіть тих, хто пішов, чия відсутність сформувала чоловіка, яким я став, так само, як і присутності.

Ця праця носить моє ім’я. Але вона належить не лише мені. Вона також належить усім тим, хто, свідомо чи несвідомо, залишив слід на шляху. Якщо на цих сторінках ви знайшли щось, що належить вам, то ця історія вже не лише моя. Вона стала трохи й вашою. Тому я не завершую прощанням. Я завершую вдячністю.