GILLETTE: РІК ТРІЙКИ — АКТ 2

У житті стільки всього стається одночасно, що забування стає природним: емоції не запам’ятовують, їх проживають у моменті. У пам’яті лишаються факти.

Того ранку 29 травня я з’явився на другому поверсі Торгової палати в Реджо-Калабрії. Мені було 28. Мене зустріла жінка, назвалася секретаркою президента і сказала, що вхід унизу — я, мабуть, заблукав.

Насправді мене викликали сюди як члена ради колегії торгових агентів. Ось телеграма.

Покажіть: пан Frega Ferdinando, викликаний 29 травня на 9:30, — але тут, мабуть, помилка. Може, мали на увазі іншого Frega. Вашого батька, наприклад. Ви надто молодий. Це точно помилка. Ваше посвідчення, будь ласка.

Вона перевірила і за десять хвилин повернулася з самим президентом, який тепло мене привітав, — наймолодшого члена ради в італійській колегії агентів.

Секретарка дивилася на мене так, як дивляться на пораненого бізона, що ще не помер, не знаючи, куди бити спершу. Отямившись, вона сказала: пане Frega, вибачте — а чим ви, власне, займаєтеся?

Дякую за «пана», але я закінчив тільки середню школу, без атестата. Я продаю леза для гоління — у роздріб, навіть не оптом. Мені сказали, що я ще не готовий.

То чому вас сюди призначили, і хто?

Я й сам себе про це питав. Один колега, з яким я працював 2000 років тому, любить так зі мною жартувати. Я ніколи не питаю чому.

Зачекайте — ви ж іще й у національній раді Confcommercio Italia. Це теж від них. І ви продаєте тільки леза Gillette?

Так, пані. Тільки в роздріб. Хоча уявіть, якби одного дня я виробляв їх і продавав оптом, на більшій території. Що б тоді сталося?

Може, спитаємо вашого колегу з-перед 2000 років?

Ахахахахах.

Засідання починається. Нас дванадцятеро. Обирають президента, секретаря, членів ради, скарбника — і лишається одна посада, а всі дивляться на мене: прессекретар.

Я відмовляюся. Мені це ніколи не вдавалося.