КОРПОРАТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ GILLETTE

Той, хто вирушає в цей професійний шлях, зазвичай має на думці лише одне: кар’єру, владу і гроші.

Щоб досягти цих цілей, люди часто жертвують собою, своїми родинами і своїми цінностями в ім’я єдиного бога: ЧЕСТОЛЮБСТВА.

У цьому професійному середовищі чоловіки загалом і досі мають перевагу, тоді як жінкам часто доводиться вкладати значно більше енергії, щоб дістатися посад, які рідко бувають на самій вершині.

Досить поглянути на корпорації, політику та багато інших інституцій, де частка жінок на справжніх посадах влади часто тримається на рівні близько 10%.

Навіть не торкаючись духовності й релігії, жінки часто обіймають суттєві й важливі ролі, але рідко — найвпливовіші, коли йдеться про практичне ухвалення рішень і владу.

Кар’єрне зростання — це зрештою підйом драбиною влади, і є три основні правила, які знають усі:

• казати, що витрати треба скоротити;

• казати, що згоден;

• казати те, що люди хочуть почути.

Справжня робота починається потім, коли нову посаду й звання вже забезпечено.

У торговельних компаніях, де працювали ми з батьком, кар’єру майже завжди робили вихідці з бренд-менеджменту чи маркетингу. Люди з продажів, логістики, кадрів чи адміністрації зазвичай лишалися в тіні. Щоб отримати помітніші керівні ролі, їм часто доводилося переходити до менших компаній, де вони могли вирізнитися й залишити свій слід.

Ті, хто діставався вершини, рідко оточували себе винятково здібними другими номерами.

Правило завжди було те саме: тримати обмеженого заступника і сильного виконавця, але ніколи — того, хто одного дня може загрожувати кріслу.

А щойно хтось ставав номером один, його стратегія зазвичай була передбачуваною.

• Спершу вони представляли акціонерам програму скорочення витрат. Миттєва економія означала вищий прибуток і вищу ціну акцій.

• Далі йшов перегляд рекламних і маркетингових планів, а за ним — запити на нові інвестиції, щоб збільшити виручку й прибуток.

• Нарешті, коли гра була вже добре під контролем, вони переходили в режим поглинань: купували компанії й виходили на нові ринки, де можна було повторити ту саму формулу.

Це механізм, до якого часто вдаються ті, кого призначають очолити раду директорів і хто починає свої стосунки зі справжніми власниками бізнесу: акціонерами.

Професійне життя цих людей довге. Коли їхня керівна кар’єра природно добігає кінця, багато хто переходить до інших рад директорів, ділиться досвідом і далі отримує мільйони доларів винагороди, яку оплачують акціонери.

Дуже мало хто колись добровільно зменшував собі зарплату чи пільги. Зазвичай такі жести з’являються лише тоді, коли виникає реальний ризик вилетіти з гри.

Тоді розігрують останню карту:

«Я можу коштувати вам менше — тільки дайте мені залишитися».

Ласкаво просимо.