ЧОЛОВІКИ GILLETTE ПОМЕРЛИ

У житті чоловіка співіснує багато речей, але першими лишаються необхідність і потреба.

У цих двох вимірах людина розкривається, але духовна частина живиться емоційними рішеннями — ніколи не холодними, логічними міркуваннями.

Сьогодні був мій день, день, присвячений моїм колегам із Gillette, які померли після завершення своїх років у компанії.

Перша думка, як і годиться, була про батька. Сльозам, здавалося, не буде кінця, аж поки тихий голос усередині не сказав мені: годі бути дівчинкою, ти чоловік Gillette, — і батько з фотографії на надгробку, здавалося, схвально всміхнувся.

Потім я пішов провідати Маріо, колегу з компанії, якого знав у батькові роки, а поруч із ним знайшов і Гвідо — усі троє ми були в одній робочій групі, але кожен мав свій характер.

Вони поважали мене, піклувалися про мене, і будь-яка нагода годилася, щоб розповісти історію, анекдот, так, як уміє розповідати лише той, хто прийшов із продажів.

Потім, у церкві — бо поїхати туди, де вони насправді поховані, не дозволяла відстань, — я згадав Джуліано, мого друга і регіонального менеджера, який мене вчив, і доктора Ді Тулліо, директора з продажів того Gillette Italia, що зробив компанію великою, виховуючи чоловіків, які не знали втоми і пишалися тим, що були гладіаторами, озброєними лезами.

Потім, наприкінці дня, я подумав про дідуся Кемпа. Я ніколи не знав його особисто — роки, коли ми обидва діяли, не збіглися, — але нас обох єднали три речі.

Ми були продавцями, письменниками і масонами, а щоб замкнути коло, ми обидва думали, як збудувати системи, щоб змінити світ і людей у ньому: йому це вдалося фізично, я намагаюся зробити це когнітивно, і ми обидва знали, що це було важко, але не неможливо, — як завжди, коли народжується щось нове.

Прощавайте, усі чоловіки Gillette.