ЛИШЕ ДЛЯ НИХ, ЧЕРЕЗ GILLETTE

Я щойно вийшов на пенсію. Сорок років продажів у Gillette Italia. Як і в багатьох чоловіків мого віку, вибору в мене було мало, зате була одна певність: час, який колись здавався нескінченним, якимось дивом став вимірюваним. Він указував на фінішну пряму — ту, що для мене стане новим початком.

Вад у мене в житті було небагато. Наслідок виховання, побудованого на принципах і обов’язку, — а не на потребах і бажаннях. Того дня я йшов вулицею з книжками під пахвою. Моя справжня пристрасть. GILLETTENARRATIVE захопив мене — і підтяжки не знадобилися.

Потім я почув голоси. Жіночі голоси. А позаду мене — гурт жінок. І яких жінок. Вродливих і вражаючих, як у кіно, — без жодної вади. Вони рухалися швидко, лишаючи за собою слід, як боліди Формули-1, — ті, за якими женуться інші пілоти, намагаючись урвати перевагу. Я пішов за ними.

У мене не було квитка. Не було запрошення. Не було грошей. Я не занепав духом. Ми, чоловіки Gillette, вміємо добре робити одне — завжди те саме: знаходити рішення. Ніколи не проблеми.

Я підійшов до однієї з них і дав їй книжку. Вона усміхнулася. Спитала, як мене звати. І мовчки взяла мене за руку й повела до театру — без жодного слова.

Магія жінок. Сила жінок.

Я чекав конференції. Короткої вистави. Інтерв’ю з журналістами. Чого я ніяк не чекав, так це запуску нової освітньої кампанії під назвою:

ТАК НЕ РОБЛЯТЬ. Це були саме ті слова, якими користується кожна жінка у світі — спершу з дітьми, потім із чоловіками.

Це тривало майже годину. Якраз стільки часу — середнє когнітивне вікно, якого чоловікові потрібно, щоб прийняти ідею, перш ніж її осмислити, і лише тоді змінити.

І все це була правда. Ми народжуємося від жінки. Ми приходимо у світ із плачем і йдемо з нього з плачем. Усе життя ми шукаємо жіноче плече, на яке можна спертися. А наприкінці завжди опиняємося самі — з однією мантрою, що дзвенить у вухах:

так не роблять.