P&G: КОМУНІКАЦІЯ ТА ІНФОРМАЦІЯ

ІНФОРМАЦІЯ

Першими спілкувалися первісні люди без одягу. Першими інформували первісні люди в одязі і з посвідченням журналіста.

Усе ті самі первісні люди. Нічого не змінилося. Хіба що перші мусили виживати в житті, а другі заробляють на життя тим, що повертають до життя тих, хто вижив.

Але немає часу на суперечки чи критику — цими заняттями я ніколи не займався.

Я хотів би інше: розповісти через історії про антропологічну різницю між ними.

Перша справжня форма комунікації — і тут усі підскочать на стільцях — це тиша.

Перед словом, перед голосом, перед жестом, перед поставою практика тиші завжди вимірювала розум людини її здатністю обміркувати й вирішити — і ніколи навпаки.

І чоловіки, зібравшись разом, мовчали, дивлячись на зорі, на абстрактне, на уявне, — аж поки здалеку група жінок, певних, що вони самі, не почала говорити між собою: тихі голоси, стриманий тон, стриманий ритм, упорядкована каденція, кожне слово ретельно на своєму місці. Ось вони, жінки.

Але перший урок, який тиша залишила людству, — це не якась внутрішня стриманість, — це метод, остання межа всередині кожного простору, де ухвалюються справжні рішення.

І все ж шум усередині тиші — це саме те, чого ніколи не бракує: він іде зсередини, і він емоційний, когнітивний, логічний і раціональний, інстинктивний і чуттєвий водночас.

І тут єдиними, хто справді здатен із ним упоратися, залишаються, як завжди, жінки — такі цілісні, такі функціональні, що їм доручили ще й продовжувати людський рід. (В інших сферах — біологічній, клітинній — є самці, які теж народжують. Але це вже інший вид комунікації.)

Усе інше, чого я тут не торкнувся, залишаю досвідові кожного — це найкраща частина того, ким ми є.

Інформація нагадує мені гру, у яку ми гралися дітьми: усі в колі, перший шепоче слово на вухо сусідові, і воно передається далі через дванадцять людей. Те, що виходило на іншому кінці, зазвичай викликало вибух сміху.

Гра могла йти з одним словом або з цілим реченням, і ось що траплялося:

Починаєш із БУДЕ ЖИТИ, і через дванадцять передач на іншому кінці виходить БУДЕ ПОМИРАТИ.

Починаєш із речення на кшталт МИ ВСІ ЗНАЛИ, ЩО ВІН ВИЖИВЕ, і через дванадцять передач воно поверталося як УСІ ЗНАЛИ, ЩО ВІН ПОМЕР, ПОХОРОН ПРИЗНАЧЕНО НА 12-ТЕ О 12:00. Ха-ха-ха-ха.

Саме так я сьогодні бачу, як медіа переносять інформацію, — той самий вступний рядок однієї історії одне видання за іншим подає по-різному. Те, що ми вважали дитячою грою, насправді гірка правда про інформаційну індустрію, де вже немає різниці між газетним кіоском і редакцією.

Зрештою дві ці речі мають одну спільну нитку — обидві діти того самого первісного походження. Досить подивитися, як люди вдягаються.

Приємного читання.