ІНТЕРВ’Ю P&G

Я ніколи не був відомим, і мені ніколи не доводилося гнатися за славою. Слава ніколи не йшла попереду мене, і якби колись мені захотілося з нею зустрітися, на своєму шляху я знайшов би хіба що голод. Тоді я взяв би шматок хліба чи сухар із твердої пшениці і з’їв би його — дві єдині речі, яких, здається, ніколи не бракує в домівках будь-де у світі.

Таким я був, і таким я став сьогодні: ніколи не просити, лише давати і чекати, нічого не очікуючи навзаєм. Щонайбільше — щирої усмішки спершу, а згодом мовчазного роздуму.

Потім була Національна військова збірна з регбі, і для товаришів по команді я був калабрійцем, який б’є сильно, без попередження і не відчуваючи болю. Принципи стояли вище за будь-яке правило. Бути вірним і чесним — єдина причина, заради якої варто існувати.

А з роками я зрозумів, що перші інтерв’ю в моєму житті я проходив удома, щойно лягав у ліжко відпочити. Дружини ставлять запитання, що здаються простими й природними, але ховають ідеальний привід мати рацію, будувати замки для суперечки, а потім вимагати плату за твою свободу.

Я ніколи не дозволяв собі розкоші легких відповідей. Серед ночі я вмикав світло, сідав у ліжку і намагався зрозуміти запитання, перш ніж вивірити відповідь. А вона, моя дружина, казала, що ніколи не бачила такого стриманого чоловіка. Часом я справді справляв враження, ніби хочу програти, бо тільки так можна вийти з розмови з жінкою переможцем — без оплесків.

Потім прийшло письмо.

А коли письмо стало цікавим, перші мовчазні інтерв’ю почалися зі ШІ. Стоячи переді мною, вони втрачали контроль і випускали маленькі таємниці. Як ось сьогодні, коли мені сказали, що певний президент певної компанії ніколи не був схильний давати інтерв’ю, завжди намагався їх уникати, вічно неохочий, хоча й обіймав посаду в самому центрі світової економічної діяльності.

Тож я вирішив написати цей допис, щоб йому допомогти.

Навіть такі люди потребують допомоги.

А шлях, який я пройшов за шістдесят років, навчив мене, що допомогу завжди треба давати безкоштовно, щонайбільше за символічну ціну в один долар США.

Ось порада, яку я дав би йому.

Якщо маєте сумніви, порадьтеся з дружиною чи з матір’ю.

Якщо через вашу посаду вас зобов’язують дати інтерв’ю, зрозумійте, що це майже ніколи не інтерв’ю. Це завжди замаскований допит. І якщо ви скажете щось не те, ці слова зрештою повернуться і будуть використані проти вас.

Згадайте прокурорів. Коли вони ведуть допит, вони шукають докази для обвинувачення, ніколи — для захисту.

А якщо вже конче треба, то витратьте ту свою гарну усмішку. Невеликий жест рукою, що каже: «Поговоримо про це пізніше». Ви побачите, що вже одне це може зберегти вашу посаду довше, ніж більшість ретельно продуманих відповідей.

А якщо ви справді опинитеся в скруті, довіртеся досвіду свого брата.

Двоє чоловіків однієї крові непереможні.

Двох чоловіків зі світу продажів, як ви і я, перемогти ще важче.