МІЙ GILLETTE ITALIA ЗБЛИЗЬКА

Бути непередбачуваним має свої переваги, але й свої сліпі зони — ті моменти, коли чекаєш, що ясність прийде сама. І вона приходить. Треба лише вміти чекати. А це не італійський талант.

Жодного попереднього проєкту, жодного планування. Це робота для тих, кому щедро платять, щоб вони здавалися вдумливими, тоді як справжні дані лишаються прив’язаними до інстинкту й інтуїції — двох абсолютних цінностей, не забуваючи, що ми сини здібних жінок. Ніколи цього не забувайте.

Американці легко називають це роботою в процесі. У нас, італійців, немає управлінського бачення, і через дві тисячі років ми досі обстоюємо свої позиції — сперечаємося, кому що належало, але ніколи по-справжньому, кому що належало, — посилаючись на давніх римлян: умілих будівельників акведуків і вбиралень, майстрів підкорення, панування, узурпації, дискримінації, загорнутих у нескінченні розваги й оргії, з багатьма вадами і небагатьма чеснотами. Народ, який прибив до хреста колегу, що прийшов дві тисячі років тому зі словом, із книгою, — аж ніяк не для того, щоб звістити прихід Безоса й Amazon, а лише щоб показати, як будують бізнес і володіють ним на чужій шкурі.

Народ, який зрештою втратив усе і залишив нам лише громадські пісуари та Мелоні в уряді — яка бореться з американським ведмедем і досі не визнає, що від народження програла жінці, просто тому, що він колись підкорив грошима вродливу жінку.

Чого він не знає, так це того, що удавана покора жінки — це справжнє приховане завоювання, яке може прочитати лише розвинений чоловік із порожніми кишенями. І поки його капітал дедалі росте, вона оптимізує його силу у власних руках, тримаючи рівно стільки, скільки може вмістити, як круп’є працює за столом казино.

Італія. Країна, куди приїжджаєш на двадцятиденну відпустку, добре їси, а потім одразу їдеш.

Бо це не те місце, яке я раджу.