ВІКНА І БАЛКОНИ

Коли первісні люди вирішили будувати житла на палях, вони робили це не для того, щоб захиститися від диких звірів, як згодом продав публіці якийсь оповідач.

Була інша причина.

Жінки вже були там.

І висота визначала значущість.

Що вище житло на палях, то більша повага.

Майже як сьогодні.

У хмарочосах доглядачі займають перший поверх.

Інші доглядачі займають останній поверх.

Ті, кому належить будівля.

Але саме тоді, коли здавалося, що все вже завершено, жінки одразу висунули нову вимогу.

Вони хотіли двох речей.

Вікон і балконів.

Перших — щоб розмовляти з подругами й обмінюватися пересудами.

Других — щоб розмовляти з чоловіками подруг і бути на видноті.

Не надто відрізняється від сьогодення.

Видавці — це вікна.

Телебачення — це балкон.

Коли доходило до купівлі житла, вибір поверху не обговорювався.

А коли обставини змушували задовольнятися нижчим поверхом, правду часто заміняли елегантнішим поясненням.

Страх висоти.

Один із тих станів, на яких усі якось примудрялися заробляти.

Одні продавали ліки.

Інші продавали рішення.

Згодом багатство змінило одиниці виміру.

Вілли.

Басейни.

Поля для гольфу.

Приватні спортзали.

Гостьові будинки.

Вертолітні майданчики.

І, звісно, незамінна гарсоньєра.

Давня кузня думок.

Місце, де завжди знаходився відповідний персонал, щоб допомогти пережити важкі хвилини.

Ахахахах.

Але цей екскурс в архітектуру — лише привід.

Насправді я говорю про архітектуру людської душі.

Особливо про ту її версію, що будується всередині родини.

Місце, де все мало б бути дозволено.

Місце, де ніщо не мало б дивувати.

І все ж першими критиками часто стають діти.

Щоб зрозуміти, свідками чого вони є, вони шукають другої думки в друзів.

Ніби кажучи:

«Ми його любимо, але, чесно, гадки не маємо, що він, до біса, робить».

Невже це правда?

Невже таке можливо?

Саме він?

Але ж він лише мій батько.

А я, не маючи ні балконів, ні телебачення, і далі стою біля вікна.

І далі пишу те, чого ніхто не чекає.

Бо зрештою це все, що я маю.